Короткі твори

Моя домашня бібліотека складається із восьмисот книг різної тематики. До трьохсот мені нема ніякого діла. Їх переглядають мої дідусь та бабуся. Чотирмастами користується моя мати. Вона учителька. І лише триста книг у моєму розпорядженні. Шістдесятьма (шістдесятьома) я послуговуюся щотижня, сорока пишаюся, читаю їх у вільний час. Не вистачає тридцятьох для грунтовнішого виконання домашніх завдань. У семи (сімох) хтось уже встиг повиривати листки, найбільш цікаві. Звичайно, то моя сестра-шестикласниця. У неї зразкова поведінка. Лише п’ятьма (п’ятьома)  користується мій брат, він ді-джей.

   Мрію мати значно більшу книгозбірню. Хочу, аби вона була б лише  моєю.

Без верби й калини нема України. Ростуть ці кущові дерева біля нашої хати. Серед любисткової тиші дрімала вона чепурна. Побачивши скромну, але чисту й затишну українську оселю, можна прикусити язика.

    На стіні є образи з вишитими рушниками. «Так, так, без Бога не до порога», - подумає кожен, побачивши їх. А на столі лежить свіжа, запашна, пухка хлібина. У народі говорять, що з одної печі та неоднакові паляниці, що в хорошої господині завжди хлібом пахне. У шафі та скрині лежать вишиті сорочки. Українська мудрість вчить не викидати  полотнаних сорочок, поки шовкові не придбали.

    Один цвіт не зробить вікна, а тому заглядають у віконце української хати головаті соняшники, різнокольорові мальви, яскраві чорнобривці, червоні троянди та маки. Не хата, а казка.

 

Твір-опис приміщення

  

   Надворі мряка. Небо заволокло чорними патлатими хмарами, й  дощ щосили йде. А тут тихо й затишно. Не треба й багато світла, щоб роздивитися цю чималу за розміром і досить охайну кімнату.

   У ній через дірочки маленьких залізних дверцят блимає вогник. Він злизує своїм червоним язиком останні полінця. Уся кімната ніби завмерла в тремтливому чеканні теплоти. При одній стіні притулилось невелике ліжко. У кутку коло вікна вкляк кухонного типу стіл, застелений білою скатертиною. На ньому височіє лампа, в пласмасовій підставці стоять олівці. Коло столу примістився єдиний у кімнаті стілець. А біля  другої стіни вже зовсім несподівано розкарячився старовинний важкий диван. Звідусіль стоять вазони: на підвіконні, табуретці,  спеціальних полицях і просто на підлозі. Особливо прикрашає кімнату новенька дерев’яна світло-коричнева шафа.

    У повітрі почувся теплий запах. У ньому було щось легке, як павутинка на тлі прозорого неба. Кімната нарешті упокоїлась. Надворі ще й досі періщить холодний дощ. І лише в ній тепло та затишно.

 

        Пізнавально-розважальний тренінг.

          Я здоровий, я міцний,

          І веселий, і дзвінкий.

         Мати буде доглядати –

         Буду кращим  ще ставати.

          Оберіг в нас є чимало,

         Це не книжка і не сало.

         То ікона на стіні

         І калина у вікні;

       То любисток, м’ята, рута –

       Зілля наше чар-отрута;

       Вишитий рушник, сорочка,

       плахта мамина, торочка;

       Дуб крислатий у гаю

       І берізка на лану;

       Хрест на шиї, на дверях,

      Ще любов в людських очах.

 

       6.Настановча панорама.

 

 Хто хоче у світ широкий ступати,

 Тому треба багато працювати.

 Тарас змалечку старанно навчався,

 Якщо не везло, всерівно не здавався.

 Ішов до високої мети,

 Щоб люди вільними були –

 Не рабами, не кріпаками,

 А особистостями!

 

 

 

 

         Налаштування на працю

       

        Ми з котом любимо поїсти,

        Гарненько поспати.

        А як вистачить нам часу,

        То ще й погуляти.

        І щодня усі уроки

        Вдома треба вчити –

        Я не хочу, як мій кіт

        Щоб нічого не робити

 

 

Мотивація навчальної діяльності

 

    Мариніст малює море,

    Пейзажист – чорнюче поле.

    Він на  планер вибігає,

    Там природу споглядає.

    Поміча малу пташину,

    В очереті конюшину,

    Осоку, що заросла,

    Віти вгору підняла.

    Ой, як гарно навкруги!

    Сонце світить з висоти.

    Щоб красу запам’ятати,

    Її треба змалювати.

 

   Пейзаж учора малював,

   Його я другові віддав.

   Сьогодні взьмуся за портрети –

   Прекрасні вийдуть силуети.

   Обличчя друга, тата, мами,

   Хоча би навіть Роксолани

   Прекрасна усмішка, чоло

   І очі, де живе тепло.

 

    Птахи в небо полетіли

    На дерева голі сіли.

    Заєць з лісу вибігає,

    Ведмідь з нори вилізає.

    Текст перекажу про дружка

    Пухнастого, цікавого пушка –

    Про песика, що любить так скакати!

    А ще на злих людей добряче погарчати.

 

     Пролог.

Урок у 8-му класі «Опис вулиці».

 

        Коли у село приходить не зима,

        Не весна, не літо, а осінь,

        Схвильоване серце не знає спокою –

        Іду я по вулиці –

        Пора чарівна –

        Не гомінкою.

 

        Вночі не палають барвисті вогні,

        Як у місті, –

        Спустилось вечірнє смеркання.

        Можливо,  сьогодні судилось мені

        Почути із неба послання.

        В садах уже змовкли дзвінкі солов’ї,

        Лиш шурхіт опалого листя тріпоче.

        Ця осінь дарує натхнення мені,

        Про спокій і тишу шепоче.

        На вулиці зранку багато зітхання,

        Як люди до школи біжать, на роботу.

        А квіти осінні дарують кохання,

        Забувши про всяку турботу,

        Вихлюплюють ніжність, мов хвилі прибою.

        І  я ніяк не збагну

        Твоєї краси –

        Милуюсь тобою,

        Вулице, стежко гибчаста,

        Прямісінька, кривуляста,

        Де квіти  запашні:

        Ромашки польові,

        Чорнобривці чубаті,

        Рожі, що біля хати,

        Мальви різнокольорові,

        Троянди ніжнопелюсткові.

 

        Така незрівнянна краса

        Там, де я живу.

 

     Уроки виразного читання.

 

        Щоб гарно розказати,

        Треба вміти жестикулювати.

        До слухачів повернутися,

        Почати хорошими словами,

        Рукамии не махати, не кричати,

        А впевнено, спокійно промовляти.

 

 

     Робота з текстом.

Опис предмета або зовнішності людини (прерогатива – соціокультурна змістова лінія).

      Матвій і Даринка разом поверталися зі школи. У хлопця в руках був великий пакунок.

     –Що це в тебе? –спитала Даринка.

     – Квіти, – відповів Матвій.

    –Навіщо вони тобі?

    –Одну подарую матусі.

    –Чому?

    – У неї…

    –А другу?

    –Учительці.

    –Їй же за що?

    –Вона…

    –А третю кому ?

–     Тобі?

–     За що? –ледь чутно спитала Даринка, засоромившись.

–     Бо ти найгарніша в світі.

 

 

Кімната

      Я люблю свою кімнату. Білу, наче снігурка, з букетом ірисів на столі і з Ботті-челлі на стінах. Але найбільшу радість справляє на мене вікно. Цілий день в нього дивиться море. Од сходу до заходу сонця голубіють в моїй хаті  шибки, як морське око.

     Тепер не те.

     Як вони гірко плачуть, білясто-каламутні, осліплі, що звикли бачити досі кра-су синього моря! Померкли мої стіни і меблі, розпливсь Боттічеллі, а по більмах вікна беззупинно стікають сльози.

          

 

 

VI.Фізкультхвилинка

    1.      Природу я люблю:

         Росте вона – і я росту.                                                         

         Дерева віти підіймають,

         Повільно потім опускають.

         Я руки теж не поспіша

        Угору підіймаю.

        А потім, як трава вечірня,

        Тихенько опускаю.

       

   2.  Сильний вітер до землі

        Гне дерева молоді.

        А вони ростуть, міцніють,

        Вгору тягнуться, радіють.

        Віє вітер нам в лице –

        Заховалось деревце.

        Вітерець все тихше-тихше,

        Деревце все вище, вище.

        Обернулись – усміхнульсь

        Привітали, посідали

        Ручки в руки взяли,

        Дещо записали.

      

  3.   Раз – підняти руки вгору,

        Два – тягнутися додолу.

        Руками торкнутись підлоги,

        Не згинайте, діти, ноги.

        Три-чотири – прямо стати.

        Будем знову починати.

       

  4.   Руки в боки,

        Нахилились вперед, назад,

        Направо, наліво,

        Щоб нічого не боліло.

        Раз, два, три, чотири –

        Стрибки на місці.

        Набираймось сили!

        Нахилились, піднялися, повернулись,

        До товариша всміхнулись.

 

    5.  Пташка летить,

         Людина сидить,

         Листя тріпоче,

         Собака їсти хоче.

         Ворона каже: «Ні»,

         А зяблик мовить: «Так».

         Вітер все те знає,

         Бо весь час шугає.

 

    6.  Руки в сторону, в кулак.

         Розгинаємо ось так.

         По колінах вдарим нижче,

         Піднімемо руки вище.

         Наші руки: раз, два, три!

         Наші ноги: раз, два, три!

         На носок і на п’яту!

         Руки вправо, руки вліво –

         Ми працюємо сміливо.

 

    7.  Руки міцно стискаю в кулак,

         Розжимаю – ось так.

         Очима коло зроблю –

         Усю кімнату обведу.

         Руки вгору підіймаю,

         Знов додолу опускаю.

         Головою покручу,

         Я лечу, лечу, лечу.

        

 

    8.  Встало вранці ясне сонце,

         Зазирнуло у віконце.

         Ми до нього потяглися,

         За проміння узялися.

         Будем дружно руки підіймати,

         Таким чином сонце звеселяти.

         Раз, два, три, чотири, п’ять.

 

   9.  Цей палець великий

         Буде діжку місити,

         Цей вказівний

         Буде воду носити,

         Цей середній

         Буде дрова рубати,

         Цей безіменний

         Буде піч топити,

         А цей мізинець

         Буде випікати.

         Стільки хліба напекли!

         Веселитись почали.

         Ця робота нелегка –

         Витинати гопака.

 

 10.  Собака скаче, пташка літає,

         Лисиця зайця доганяє,

          Дзиґа на місці не стоїть –

          Крутиться, вертиться, торохтить.

          Миша в полі їжу шукає.

          Дощ стукотить.

          Листя шелестить.

          А я спостерігаю –

          Очі повертаю

          І направо, і наліво,

          І вверх, і вниз.

          Я працюю,

          Не ледарюю.

 

 

 

Я знаю українські слова:

Стежка,човник, паляниця пухка,

Сузір’я, бур’яни, небокрай,

Місяць, хутір, лоза, кладка, гай,

Хата з призьбою коло млинка,

Очерет у ставу, дитя в сповиточку

У вишневім, де пасіка, садочку.

Там криниця, струмок, бузина,

Мжичка, явір, зозуля метка

Не  вщухає вона.

Не буває білка сумною;

І в погожий день, у негоду

Знайде білочка всяку пригоду.

Хист неабиякий має,

Підживу  собі шукає.

Раптом, миттю, навшпиньки

Бурячок, цибулину,

Біб, гарбузину –

Усе те оминає,

Ліщину шукає.

Дружина-господиня на те не зважає,

Однак завзято поспішає

До клуні, у хлів і в комору.

Усіляки дари, скарби природи бере,

Готує страви на різні смаки:

Борщ у с метані, капусняк, пироги.

І для  бідолахи, небораки

Гультіпаки, нахаби –

Для усякого чоловіка-добродія,

Хто в дім завітає,

Кухлик меду, окраєць буханця

На полотняній скатертині

Господиня подасть усіляки наїдки.

Однак, якщо неділя,

Тоді не ганьба,

Коли все спочива.

 

За обрієм даль.

Там є мрія про лелеку й небокрай,

Про веселку в душі, дороге намисто,

Каблучку для дівчини  у вінку,

Чоботи з шароварами для козака.

 

Аж раптом прийшла зима!

Світанок – паморозь,

Завірюха – заметіль,

Хурделиця – віхола,

Ковзанки, не гра у квача.

 

Слів таких без ліку.

І всі вони дотепні,

                                            Відмінні, бразолійні,

Мов суцвіття калини,

Врода юної дівчини.

Лад, рад

Січ, річ,

Батько, дядько,

Князь, гетьман, козак,

Нахаба, неборак,

Пасмо габи,скеля, плахта,

Протяг, потяг,

Паротяг,

                                        Лупка, попіл, постоли,

Виріб, надлишок, безвісти,

Обніжок, манівці,

Світлина, рушники,

Підшивки,

Підтюпцем, навперейми,

Чимдуж, щодуху, неухильно,

Гідність, доля,

Папір, прати, прасувати.

Блимати, втрачати,

скніти, леліти,

зріти, достигати,

попід, попри, однак, усюди і скрізь

встигаючи.

 

 

 

    Пісня «Посаджу калину біля хати». Слова та музика Н. В. Приходько.

 

Посаджу калину біля хати

І барвінок вирощу в саду.

Соловейко буде прилітати,

Україну славити мою.

 

Приспів

Вона – одна, єдина Україна –

Моя земля, божественна і мила.

Той спів в садку, що лине над полями,

Це голос батька ношого і мами.

 

Хай калинонька росте, не гнеться,

Хай пишається в своїм саду,

Хай барвінок в’ється вгору, в’ється,

Щоб до сонця ближче, до роду.

  

Пісня «Споконвіку було Слово». Музика Н. В. Приходько.

 

 Пісня «Коли забув ти рідну мову». Музика Н.В. Приходько.

 

 

 

 

 Урок на тему «Опис…».

А. - Ви хотіли б стати науковцями, дослідниками?

   - Так.

   - Тоді з’ясуймо значення двох слів – зоолог та біолог.

(Зоолог – людина, яка досліджує тварин, вивчає  життя, їхню будову тіла; біолог – людина, котра вивчає світ рослин: де вони ростуть, який ведуть спосіб життя, які приносять плоди, чи допомагають своїми властивостями людям долати хвороби).

 

 

Д. Білоус, взявши за основу перші рядки Біблії, написав чудову поезію. Н. В. Приходько створила музику.

Пісня стала гімном нашої школи.

 

Споконвіку було Слово

Й було Слово в Бога,

Й було Богом святе Слово,

Все постало з нього.

І життя було у Бога,

І слова були Його,

І людині дав він Слово,

Щоб жило воно, жило.

 

І мова живе моя

Чи в пеклі, а чи в раю!

Це мова моя, моя,

Тому я її люблю!

Я люблю.

 

Наша мова, наша мова –

Мова кольорова.

В ній ранки і в ній є тиша,

Тиша вечорова.

Літ минулих, як світання,

Вічно юна, молода,

Ти завжди для мене, мово,

Ти завжди, завжди одна!

 

 

 

    Пісня «Як нема без зірок небозводу, так і мови нема без народу». Слова Д. Білоуса, музика Н. В. Приходько.

 

Як нема без зірок небозводу –

Нема його, нема його, –

Так і мови нема без народу,

Лише свого, лише свого.

І народу без мови нема –

Безязика овець отара.

Пісня «Коли забув ти рідну мову, ти втратив корінь і основу». Музика Н. В. При-ходько.

 

Коли забув ти рідну мову –

Яка б та мова не була –

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла.

Коли в дорогу ти збирався,

Казала мати, як прощавсь,

Щоб і чужого научався,

Й свого ніколи не цуравсь.

 

Приспів

Ти ж повернувсь душею бідний,

Не просто розгубив слова,

Немов якийсь Іван безрідний,

Іван, непом’ящий родства.

 

Ти втратив все, ти – не душа.

 

Не раді родичі обновам.

Чи ти об’ївся блекоти.

Що не своїм, не рідним словом

Із матір’ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла.

Бо ти зневажив рідну мову,

Ту, що земля тобі дала.

 

   

    Учителька української мови та літератури с.Піщане Н. В. Приходько створила поезію «Мати мови не навчила, мати щастя не дала».

 

Там берізка і дубочок

Низько похилились.

Там дівчина й козаченько

Тяжко зажурились.

Зажурились, зажурились:

Вітер корені лама;

Наша мати, наша мати

Мови рідної не зна.

 

Приспів

А та мова, а та мова,

Як спів соловейка, –

Хто полюбить – заспіває,

Оживе серденько.

Чом ти, мамо, чом ти, мамо,

Мови не навчила?

Де ж ти, мамо, де ж ти, мамо,

Ту любов згубила?

 

Там берізка і дубочок

Низько похилились.

 Чом дівчина й козаченько

Тяжко зажурились?

Як їм, бідним, не журиться –

Вітер буйний завива.

Мати мови не навчила,

Мати щастя не дала.

 

      Слова  та музика Н. В. Приходько.

Посаджу калину біля хати

І барвінок вирощу в саду.

Соловейко буде прилітати,

Україну славити мою.

 

Приспів

Вона – одна, єдина Україна!

Моя земля, божественна і мила.

Той спів в садку, що лине над полями,

Це мова батька нашого і мами.

 

Хай калинонька росте, не гнеться,

Хай пишається в своїм саду.

Хай барвінок в’ється, вгору в’ється,

Щоб до сонця ближче, до роду.