Виховний захід на тему «Любіть Україну»

(підготувала учителька української мови та літератури Н. В. Приходько)

 

 

Любо в гаю соловейко виспівує,

Слухаю ніжне лящання.

Чистую,щирую річ українськую

Чую я в тім щебетанні.

 

Болісно серцю, жаль обгортає

Пісня смутна солов’їна.

Десь із туману прозорої хмари

Дивиться Україна. (А.Кримський)

 

      Дозвольте розпочати свято, присвячене Україні.

 

 «Передо мной расстилалась степь, усеянная курганами.Передо мной красовалась моя прекрасная, моя бедная Украина во всей своей непорочной красоте. И я задумывался, я не мог отвести своих духовных очей от этой родной чарующей прелести».

 

       Так писав Тарас Шевченко, пригадуючи краєвиди рідної землі.Як же він любив свою Україну!!!

 

Украйна милая  моя,

Моя Украина родная,

Твои широкие поля,

Твои высокие курганы,

Святая прадедов земля!

 

Люблю тебя, моя Украйна,

Твои зеленые дубравы,

Твои шелковые луга,

Днепра крутые берега –

Люблю я вас любовью новой,

Любовью крепкою, люблю!

 

Україна часів Шевченка

    

     Тарас Григорович ще за життя став легендою, символом нескореності духу. Подивімося на його автопортрет.

Гордий, міцної тілобудови чоловік.Сильний, непереможний, як і сама Україна.Але в  устах нам не знайти й тіні загадкової посмішки Джоконди.Очі ж переповнені нестерпним смутком великого горя.

Погляд звичайної людини не може вмістити  так багато страждань. Крізь твердий вираз обличчя можна вгледіти тонку душу«чрезвычайно измученного человека, который томится мыслями о судьбах  своей родины». (Божан)

 

Пісня про Шевченка.

 

     Україна часів Шевченка – це не лише тяжка кріпаччина, не  тільки опухла дитина, що помирає від голоду біля тину. Це, в першу чергу, вродлива, працьовита жінка, але з байстрям на руках.

     Подивімось на Шевченкову «Катерину». На полотні зображена українка.

    «У московских девушках иные нравы, вот так «зажуреним поглядом» они  смотреть не станут. Та й у цілому світі не знайти стільки природної жіночості, як у ній.

Вона – прототип української жінки часів Шевченка. Зганьблена, у свому лоні має дитя.Чи свідома нещасна трагедії свого становища? Докірливий погляд селянина, котрий, мабуть, добре знає її,  гнобить дівчину.Як шкода, що вона довірилася парубкові не українському, а москалю.

 

Драма Т. Г. Шевченка «Катерина».

 

Свище полем завірюха,

Іде Катерина.

Іде Катря, шкандибає:

Дивиться – щось мріє…

Либонь, ідуть москалики

Пита: «Чи  немає

Мого Йвана чорнявого?»

А ті: «Мы не знаем»

І, звичайно, як москалі,

Сміються, жартують:

«Ай да баба! Ай да наши!

Кого не надуют!»

 

Усміхнулась Катерина,

Тяжко усміхнулась:

Коло серця – як гадина

Чорна повернулась.

…

«Лихо моє! Доле моя!»

До  їх…Коли гляне –

Попереду старший іде

«Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де  ти так барився?»

Та до нього…За стремена.

А він подивився,

Та  шпорами коня в боки

«Чого ж утікаєш?

Хіба забув Катерину?

Хіба не пізнаєш?

Подивися, мій голубе,

Подивись на мене –

Я Катруся твоя люба.

Нащо рвеш стремена?»

А він коня поганяє,

Нібито й не бачить.

«Постривай же, мій голубе!

Дивись – я не плачу.

Ти не пізнав мене, Йване?

Серце, подивися,

Їй же Богу, я Катруся!»

«Дура, отвяжися!

Возмите прочь безумную!»

«Боже мій! Іване!

І ти мене покидаєш?

А ти ж присягався!»

«Возьмите прочь! Что ж вы стали?»

«Кого? Мене взяти?

За що ж, скажи, мій голубе?

Кому хоч оддати

Свою Катрю, що до тебе

В садочок ходила,

Свою Катрю, що для тебе

Сина породила?

Ось де воно, подивися!

Де ж ти? Заховався?

Утік!...нема!.. сина, сина

Батько одцурався!

Гріхом, сину, на світ Божий

Тебе породила;

Виростай же на сміх людям!»

На шлях положила.

«Оставайся шукать батька,

А я вже шукала».

Та в  ліс з шляху, як навісна

Побігла

А дитя осталось.

 

 

Україна часів Радянського Союзу

Пісня «Ішли ми до бою»

 

Ішли ми до бою

Темними лісами,

Ішли визволяти рідний край –

Українське військо Степана Бандери

За наш український звичай.

 

Нас різали, стріляли,

Били, катували

Червоні кати москалі.

Ми стерегли державу

Від клятої навали

І гнали з української землі.

 

Була Україна

В сльозах і руїнах,

Тужила за  синами вона.

Але ще не вмерла,

Не впала на коліна

Прекрасна наша рідна сторона!

 

Пісня про Україну.

 

Сучасна Україна

      Уже двісті років минуло, відколи Шевченко став символом України.Хоча він іще за життя був таким. Вилитий із бронзи, Тарас і сьогодні будить нашу приспану свідомість, розчулює серця, рве дух до бою за щастя, поступ, волю. Пригадаймо  «Послання і мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…».

     Якщо глибоко вдуматися, то хіба сьогоднішня війна не є Шевченковим пророцтвом про долю нашої держави?

 

Композиція під музичний супровід «Сучасна війна» (відредагувала та інсценізувала текст під музичний супровід  Н. В. Приходько).

 

      1.   Доборолась Україна

            До самого краю –

            Гірше ляха свої діти

            Її розпинають.

            Просвітити, кажуть, хочуть

            Материні очі…

            Не дуріте самі себе!

            Учитесь, читайте

            І чужому  научайтесь,

            Й свого не цурайтесь!

            Бо хто матір забуває,

            Того Бог карає!

 

            Приспів

            Схаменіться, схаменіться,

            Будьте люде:

            Лихо, лихо, лихо, лихо

            Вам буде.

            Розкуються незабаром

            Люди ті, що у кайданах,– 

            І настане суд.

 

      2.   Я ридаю, як згадаю

            Діла незабутні.

            Отака то наша слава,

            Слава України.

            Обніміте ж, брати мої,

            Найменшого брата –

            Нехай мати усміхнеться,

            Заплакана мати.

 

            Приспів

 

      3.   Нема на світі України!

            Немає другого Дніпра!

            А ви претеся на чужину

            Шукати доброго добра,

            Добра святого.

            Встань же, Боже!

            Суди землю

            І людей лукавих:

            На сім світі твоя правда

            І сила, і слава.

 

 

    Світ починається зі Слова, і Україна починається зі Слова. Слово, як плуг, орало правічний переліг життя, із чорнозему-землі виростав народ, і в кожного на  устах в час недолі і радості була своя, але одна молитва – Україна.

Слово, як собор, і в його святості палахкотять,  як свічки,  праведні душі, і з блакитного купола неба, і  хоралом віри зливалися голоси наших предтеч  і сущих в одну молитву – Україна. (О.Шевченко)

 

     «Спочатку було Слово і Слово було у Бога».

Такими рядками починається священна книга Біблія. Уже пізніше слова  дісталися людям як безцінний дарунок Всевишнього.

Д. Білоус, взявши за основу перші рядки Біблії, написав чудову поезію. Н. В. Приходько створила музику.

Пісня стала гімном нашої школи.

 

Споконвіку було Слово

Й було Слово в Бога,

Й було Богом святе Слово,

Все постало з нього.

І життя було у Бога,

І слова були Його,

І людині дав він Слово,

Щоб жило воно, жило.

 

І мова живе моя

Чи в пеклі, а чи в раю!

Це мова моя, моя,

Тому я її люблю!

Я люблю.

 

Наша мова, наша мова –

Мова кольорова.

В ній ранки і в ній є тиша,

Тиша вечорова.

Літ минулих, як світання,

Вічно юна, молода,

Ти завжди для мене, мово,

Ти завжди, завжди одна!

 

Поговорімо про мову.

 

    Пісня «Як нема без зірок небозводу, так і мови нема без народу». Слова Д. Білоуса, музика Н. В. Приходько.

 

Як нема без зірок небозводу –

Нема його, нема його, –

Так і мови нема без народу,

Лише свого, лише свого.

І народу без мови нема –

Безязика овець отара.

 

    Щоб знищити  народ, війни замало. Заберіть у людині мову – і вона з легкістю зречеться своєї держави.

К. Мотрич стверджує, що кожен народ, який дбає про сьогоднішнє  й майбутнє своєї держави, знає, до чого веде руйнування нації, якщо людина зрікається рідної мови.

 «Допоки мова є – народ не гине, а воскресає, наче фенікс-птах», – стверджує Н. Поклад.

 

Пісня «Коли забув ти рідну мову, ти втратив корінь і основу». Музика Н. В. Приходько.

 

Коли забув ти рідну мову –

Яка б та мова не була –

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла.

Коли в дорогу ти збирався,

Казала мати, як прощавсь,

Щоб і чужого научався,

Й свого ніколи не цуравсь.

 

Приспів

Ти ж повернувсь душею бідний,

Не просто розгубив слова,

Немов якийсь Іван безрідний,

Іван, непом’ящий родства.

 

Ти втратив все, ти – не душа.

 

Не раді родичі обновам.

Чи ти об’ївся блекоти.

Що не своїм, не рідним словом

Із матір’ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла.

Бо ти зневажив рідну мову,

Ту, що земля тобі дала.

 

    Дослідники Массачусетського інституту генетики (США) зробили цікаве відкриття: якщо батьки свідомо нехтували рідною мовою, це негативна інформація впливала на спадкові гени. Імунітет у результатів цих впливів послаблюється, і на світ з’являються хворобливі, душевно кволі люди.

    Група спеціалістів з молекулярної біології інституту управління російської академії наук під керівництвом П.П. Горяєва з допомогою особливої апаратури виявила: мова людини має здатність впливати на молекули ДНК, примушуючи їх змінювати свою форму й структуру. Якщо людина постійно вживає просторічні слова, її хромосоми переходять у стан мутації і деформуються.Кінцевий результат мутації такий же, як наслідки впливу радіаційного випромінювання потужністю в  декілька тисяч рентген. Вчені вважають, що це може призвести до руйнування організму не лише тих, хто вживає, а хто  чує ці слова.

 

    На підставі цих досліджень учителька української мови та літератури с.Піщане н. В. Приходько створила поезію «Мати мови не навчила, мати щастя не дала».

 

Там берізка і дубочок

Низько похилились.

Там дівчина й козаченько

Тяжко зажурились.

Зажурились, зажурились:

Вітер корені лама;

Наша мати, наша мати

Мови рідної не зна.

 

Приспів

А та мова, а та мова,

Як спів соловейка, –

Хто полюбить – заспіває,

Оживе серденько.

Чом ти, мамо, чом ти, мамо,

Мови не навчила?

Де ж ти, мамо, де ж ти, мамо,

Ту любов згубила?

 

Там берізка і дубочок

Низько похилились.

 Чом дівчина й козаченько

Тяжко зажурились?

Як їм, бідним, не журиться –

Вітер буйний завива.

Мати мови не навчила,

Мати щастя не дала.

 

    Слово – фортеця України, Шевченко – символ нескореності держави. А калина – окраса її.

Слова  та музика Н. В. Приходько.

 

Посаджу калину біля хати

І барвінок вирощу в саду.

Соловейко буде прилітати,

Україну славити мою.

 

Приспів

Вона – одна, єдина Україна!

Моя земля, божественна і мила.

Той спів в садку, що лине над полями,

Це мова батька нашого і мами.

 

Хай калинонька росте, не гнеться,

Хай пишається в своїм саду.

Хай барвінок в’ється, вгору в’ється,

Щоб до сонця ближче, до роду.

 

    Наше свято підходить до кінця. Хочеться завершити його  словами Володимира Сосюри.

 

Любіть Укріїну,як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу, і в радості мить,

Любіть і в годину негоди.