Урок позакласного читання у 7 класі
Роман Іваничук «Мальви»
Тема. Позакласне читання №2. Роман Іваничук «Мальви»
Мета: опрацювати зміст роману Романа Іваничука «Мальви» з’ясувати жанрову специфіку твору; тренувати навики логічного мислення, а також вміння аргументовано давати відповідь на поставлені завдання та запитання проблемного характеру; ширше розкрити історію українського народу у 1-ій пол. ХVII ст., сприяти усвідомленню негативного впливу на людину зради своїй рідній мові, вірі, державі; розкрити красу художнього слова.
Тип уроку:
комбінований (засвоєння нових знань і формування вмінь на основі вивченого матеріалу, лекція вчителя).
Обладнання:
роман Романа Іванчука «Мальви», тлумачний словник, довідковий матеріал, таблиці, схеми.
Епіграф уроку
Хто хоч хвилю зазнав неволі,
той зазнав гіршого, ніж смерть.
Максим з повісті І. Франка «Захар Беркут»
Хід уроку
І. Організаційний момент. Повідомлення теми уроку
Слово вчителя.
- Запишіть, діти, число, позакласне читання №2 й тему нашого уроку. Твір розрахований на дві години. А тому те, що не опрацюємо ми сьогодні, продовжимо наступного разу.
ІІ. Психологічна підготовка учнів до уроку
Учитель створює позитивний психологічний клімат у класі. Дає учням квітку, пропонує передати її один одному й сказати щось приємне, гарне.
ІІІ. Підготовка до сприйняття нового матеріалу. Засвоєння учнями теми й мети уроку
1. Мета уроку.
2. Перевірка домашнього завдання
Вашим домашнім завданням було створити ілюстрації, намалювати
малюнки до твору, який ви опрацювали епізодично. (Аналіз виконаних робіт).
3. Слово вчителя
- Почнемо урок, мов казку. Бо спочатку воно так і було у творі.
Стояла білостінна хата посеред великого хутора. А в тій хаті, обсадженій головатими соняшниками, жила сім’я: чоловік – знакомитий полковник Самійло зі своєю молодою дружиною Марією та з двома дітками двійнятами – чорнявим Андрієм і білявим Семеном.
Високі мальви вабили людське око. Вони були різнокольорові, висотою – півтора-два метри. А тому звідусіль майоріли навколо: біля тину, попід вікнами і навіть на призьбі. Цвіли аж до середини серпня.
4. Порівняння образу початку художнього твору з виконаними малюнками
5. Робота з підручником. Пошук
- Знайдіть у підручнику таку картину: хутір, білява хата, високі соняшники та мальви, тин навколо господи, за оселею – садок. (Титульна сторінка підручника).
6. Слово вчителя.
- Здавалося б, цій сім’ї жити-поживати та й горя не знати. Проте не так сталося, як гадалося. У їхню сім’ю прийшло лихо.
Самійло був у походах. Марія залишилася сама з двома дітками. Щодня колихала, пісеньку над ними співала.
7.Колискова
Дитина виконує під музичний супровід пісню.
8. Слово вчителя
- Так було й цього разу. Андрійко, слухаючи мамину пісню, швиденько заснув. Семен же – ні. Узяла мати дитятко й понесла у сад. Положила на траву, а сама пішла в поле городину полоти.
9. Спогад
- Мені пригадалося дитинство. Коли я була маленькою, не слухалася батьків, вони казали: «Будеш, Наталочко, вередувати, прийдуть цигани та й украдуть тебе». Ставало страшно.
10. Бесіда
- Чи лякали вас таким чином батьки?
- Чому ваших дідусів, бабусь, прадідусів і прабабусь завжди, коли вони були маленькими, залякували циганами? Можливо, вони дійсно крали дітей?
- На сьогодні ми не помічаємо у їхніх таборах білявих хлопчиків та дівчаток. Але традиція залякування циганами існує й по сьогодні. Чому?
(Допомога учителя. У ХVІ – XVII ст. цигани крали дітей й продавали їх турецьким купцям.)
11. Слово вчителя
- Так було й цього разу. Прийшла Марія з поля, а Семенка нема. Кинулася на вулицю, питала в людей, чи бачив хто її дитину. Сказали сусіди, що в селі був циганський табір. І зрозуміла Марія, де подівся Семенко.
У родині Самійлів народилася третя дитина – донька. Назвали її Соломійкою. Але, як кажуть, одна біда не ходить – вона за собою веде іншу.
12. Повторення
- Який початок у повісті Андрія Чайковського «За сестрою»?
13. Слово вчителя.
- Так було й цього разу. Татари зненацька напали на село й Марію з Соломією взяли в полон. Самійла ж убили.
ІV. Актуалізація опорних знань
1. Гра «Ланцюжок»
Опорні слова: рід, розмір, події, персонажі, час.
V. Основний зміст уроку. Опрацювання змісту твору
1. Слово вчителя.
- Чи то щастя – по дорозі захворіла дівчина пропасницею, і матір із дочкою не розлучили, а на ринку в Кафі продали за безцінь безалтинному татаринові.
Два роки прослужила в нього Марія із дочкою. Навчилася ткати килими. Татарин їх продавав, а за отримані гроші купував ліки, аби одужала хвора дружина. Невдовзі вона померла.
Якось він таки сказав:
- Будь моєю дружиною, Маріям.
Заплакала. Просила пожаліти її – не може віри своєї зрадити, чоловіка свого, знакомитого полковника Самійла, забути не може.
Не наполягав татарин. Одружився вдруге – привів злооку туркеню. А Марії сказав:
- Не буду тебе продавати. Ти добра, Маріям. Ідіть собі. Ви вільні.
Це слово «вільні» було несподіваним для Марії, приголомшило воно її зовсім. Чвалувала крутими вуличками, завмираючи від страху, що повернеться з міста туркеня й дожене її, бігла, ховаючись за кам’яними стінами, квапилася до північних кафських воріт, щоб вийти з міста на волю. Здавалося їй: мине лише одна хвилина – і зачиняться ворота.
Тут запримітила Марія, що її більше не дивує чудне ім’я доньки. Так назвала свою дівчину давно, ще на початку неволі.
2. Запитання до учнів
- Чому Марія дала дитині інше ім’я?
Орієнтовна відповідь учня.
(Дитя було хворе і зжовкле. Здавалось, не витримає тяжкої дороги до Кафи. Несла дитину на руках і підставляла спину під нагайки, затуляючи свою крихітку. А під ногами то тут, то там подибувались вигнані, певне вітрами, на чужину мальви – ті самі, що біля українських білостінних хат пишалися разом із соняшниками, рівні з ними. Там пишалися. А тут ховались у колючий курай, низькі, та все-таки живі. Тож повірила Марія, що дочка виживе, як ці квіти на чужій землі, якщо тільки назве її Мальвою.)
3. Робота з підручником
Завдання: хто швидше у підручнику відшукає малюнок з мальвами.
4. Слово вчителя
- Помітила тепер Марія, що не дивує її більше турецька шаль, якою уже звикла закривати обличчя, і навіть те, що Мальва запитує в неї про се і про те по-татарськи.
Місто було позаду. А та хвилева радість волі раптом почала пригасати, й у свідомість повільно вповзало тупе почуття безвихідності. Сірий хребет Тепе-оба й дуга високого міського міру тісно обступили її.
Подумала Марія: «Україно, Україно, де ти? Пояничарились юнаки і народили потурнаків степові дівчата».
Ой, що ж бо то та за чорний ворон,
Що над морем крякає…-
замугикала Марія. Мальва підтягнула за матір’ю, та враз обірвала її й запитала:
- Що це за пісня, мамо?
Гірко вразила Марію чиста татарська вимова дочки. Їй хотілося сказати, що вони вже на волі й ніхто не має права заборонити їм розмовляти по-своєму, на українській мові. Але глянула на хребет Тепе-оба, на міські мури Кафи – і все це ніби раптом впало Марії на спину і придавило до колючої землі, так придавило, що вона бачила перед собою тільки невільничий ринок і галери, а ще північні кафські ворота, біля яких стоять вартові – яничари.
Та ні, є ж надія. Марія добре знає дорогу до Перекопу, а звідти – на Україну. Їжу якось роздобуде в дорозі. Випросить у чабанів, украде… Бог допоможе.
Аж раптом побачила, як їй назустріч іде людина з чотками в руках і срібною сергою у вусі. То був дервіш – послушник, що жив у монастирі.
Злякалася Марія. Але не так його, як своєї думки, що колись у надто скрутні хвилини вповзала в мозок й не давала спати по ночах, настирливо спонукаючи скоритися.
5.Тлумачний словник
Послушник(послушниця) – особа, яка готується до прийняття чернецтва. Послушники не дають чернечих обітниць, не називаються монахами й не носять у повні чернечого одягу. Виконують різні слухняності, тобто всілякі роботи в храмі та в монастирському господарстві.
Четки – шнур або стрічка, найчастіше замкнуті в кільце, на яких нав’язані вузлики, нанизані намистини(зерна), пластинки або інші однорідні елементи. У багатьох релігіях: індуїзмі, ісламі, християнстві та буддизмі – використовуються для рахунку прочитаних молитов чи інших ритуальних дій задля збереження уваги й концентрації.
6.Сценка
- Зупинись, жінко. Мої очі бачать твоє горе, і я молюся, щоб аллах – хай благословенне буде його ім’я – послав тобі добру долю.
- Мені твій аллах не пошле доброї долі.
- Якщо Бог зачиняє одні двері, то відчинить тисячу. Тільки треба приходити до нього з вірою й покорою. Ходімо в мечеть, жінко. Скорися словам Мурахи-баби.
- Я стала вільною сьогодні. І не хочу йти знову в неволю – до твого бога.
- Немає, дочко, вільних людей на цій землі. Ти була рабинею в хазяїна й тяжко працювала, але ніхто не корив тебе за те, що ти християнка, бо невільники – всі християни, нема рабів-мусульман. А тепер, коли ти стала вільною, твоя віра стане тобі новим рабством. Тобі, звільненій від примусової роботи, ніхто не дасть заробітку. Ти будеш швендяти по базарах, жебрачачи хліба для своєї дитини, а на тебе плюватимуть правовірні. І це рабство стане в стократ тяжчим. Але ти можеш прийняти мусульманство, наректися рабою аллаха, і тоді…
- Ні. Ні, тільки не це рабство!
- Це найлегше рабство, жінко. За нього хліб дають.
- І купити його треба своїм сумлінням.
- Сумління – теж рабство. Вільних людей немає, жінко. Хай ти не змиришся з новою вірою, хто ж про це знатиме. Ніхто. І кари за це не буде. Про дочку подумай, в неї життя тільки починається. А про рідний край забудь. Перекоп замкнений на сімнадцять замків. І ще височать одна біля одної аж сімнадцять веж. Жодна людина не пройде через перешийок без ханської грамоти.
- А з грамотою?
- Її може отримати тільки мусульманин.
- Ні, ні! За відступництво нікого не минає кара… але як ще тяжче може покарати мене мій Бог. Я сьогодні вдруге втратила волю.
7. Бесіда проблемного характеру
- Чому Мурах – баба хотів, щоб жінка залишилася б? Він помітив, що то невільниця біжить до Перекопу. Аби через степ дібратися до України, потрібно подолати велику відстань і голод. Дервіш пожалів нещасну, щоб вона з дитиною не померла б, чи мав іншу мету?
Ову (орієнтовна відповідь учня). (Мурах-баба хотів, щоб жінка варила дервішам їсти, помітив красу Мальви й примушував пізніше Марію стати його незаконною дружиною, тобто коханкою).
- Чи боялася Марія смерті? Якщо ні, чому ж повернулася назад у місто?
(Переживала за дитину.)
- Зверніть увагу на епіграф нашого уроку. Прокоментуйте.
8. Слово вчителя
- Марія вже місяць живе в Мурахи-баби на подвір’ї монастиря. Щодня ходила в мечеть і п’ять разів на день молилася з дочкою.
Проте цього дервішу було замало. Він хотів, аби вона стала б незаконною його дружиною.
Якось почула Марія розмову Мурахи-баби з дочкою.
- Доню, - сказав він, - мусульманська віра єдина правовірна у світі.
- Годі! – скрикнула Марія.
- Гяурко! – злісно мовив Мурах-баба. – Відступників у нас карають не Божою карою, а земною. І покарана ти будеш.
- Не лякай, - підвелася Марія, хустка сповзла на шию. Дервіш аж тепер побачив, що ця жінка зовсім сива. – Я живу так, як велить твій бог, бо виходу іншого не маю. Тож карати мене нема за що. А думати не заборониш. І ніхто не може заборонити думати мені: ні ти, ні мулла, ні твій Магомет.
Мурах-баба розгублено дивився на розхристану козачку, яка, здавалось, зараз підступить і вчепиться руками в його горло. Він не чекав такого вибуху слів від зламаної горем Марії, якоїсь хлопки з-над Дніпра. Відступив, бо ще не зустрічав розумної жінки.
- Ти хто така… хто така? – пролепетав.
- Полковничиха я! Жінка полковника Самійла, який душив вас димом у Скутарі. Гетьмани гостювали в мене у хаті, державні ради радили при мені, а ти … ти хочеш, щоб я стала твоєю незаконною дружиною. Тьху на тебе.
І жінка плюнула йому в обличчя.
Мурах-баба такого глуму не міг простити. Він підійшов до Марії, зірвав із її шиї ланцюжок і кинув його на долівку.
- Топчи, жінко, хреста. Бо помреш з голоду, і дитя твоє теж.
Жінка закам’яніла. Проте Мальва крикнула до дервіша:
- Я потопчу. Он дивіться.
І вона топтала, топтала, топтала… Марії на мить здалося, що це сон. Бо ж насправді не може бути такого. Її дитина, кров її, дочка полковника Самійла зреклася віри.
Марія знову вже в котрий раз промовчала.
9. Запитання проблемного характеру до учнів
- Мальва вчинила гріх? А Марія?
- Чия більша провина? Дочки чи матері?
- Що написано про це в Біблії?
10. Зустріч та бесіда зі святим отцем
11. Коментар учителя
- Мати часто промовчувала. І можна сказати, що в багатьох ситуаціях, аби не померти з голоду, Марія в якійсь мірі проявляла байдужість до духовного життя дитини.
Роберт Еберхардт, герой роману «Цар Пітекантроп Останній» Бруна Ясенського, польського письменника, сказав такі слова: «Не бійся ворогів – в найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – в найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрада і вбивство».
12. Слово вчителя
- Що ж було далі?
13. Розповідь учня
- На другий день, зваривши дервішам сніданок, жінка з Мальвою вийшли на вулицю. Куди їй іти? Вороття назад нема. Мурах-баба не простить.
Майнула думка втікати. Геть звідси поза мури Кафи. Тут страшно, тут неволя тіла й духу. Це місто вповзає в душі людей, засмоктує: ще день, година, хвилина – і вже несила буде вирватися повік.
- Куди ти тягнеш мене так швидко, мамо! – спотикаючись, бігла за матір’ю Мальва. – Я хочу їсти, хочу до хати.
Вони вже наближалися до воріт однієї з крамниць, коли з провулка вибігла зграя смаглявих хлопчиків. З криком, реготом обступили їх і почали жбурляти на дівчину з матір’ю каміння, грудки землі.
- Дивіться, хлопці, ця дівчина гяурка, і мати її теж. Вони джаври, джаври, джаври. Кидайте на них каміння.
Метнулася Марія, щоб утекти, затулила грудьми Мальву. Але хлопчики смикали її за кафтан, за волосся, не вгавали кричати: «Гяурка, гяурка!»
Ледве прорвалися.
14. Діалог
- Я не хочу бути гяуркою, джавром! – лепетала Мальва. – Не хочу, не хочу, мамо, ні.
- Не плач, доню, ти не джавр. Ти…мусульманка.
- Яка мусульманка?
- Дізнаєшся…Навчишся…Ой, навчишся на мою сиву голову!
- Ну, яка, скажи, яка мусульманка! А за це не б’ють, не кидають за це каміння?
- Ні, дитино, за це хліб дають, щоб вижити. Ти ростимеш, а я гріх візьму на душу, щоб вивести тебе колись із цієї страшної землі.
15. Тлумачний словник
Джаври – гяури, погордлива назва християн.
16. Запитання проблемного характеру
- Правильно мати виховує дитину?
17. Розповідь учителя
Питала в людей, де знайти прихисток. Один зрілий чоловік, добра душа, Овлур, порадив іти до Бахчисараю. «Недалеко від містечка є селище Мангуш. Там живуть християни», - сказав він.
Не пішла, полетіла Марія. Коли по дорозі перехожі питали, хто вони такі, то жінка відповідала по-турецьки: «Ми мусульмани».
Ще здалеку, підходячи до села, помітила біляві хати, такі, як на Україні. Поселилися. Спочатку жили у Стратона. Старий був чоловік. Він перший поселився в селі Мангуш. Змурував собі хатину з каміння. Марія будувала оселю. Стратон допомагав, мов собі робив.
Вирішила заробляти гроші на грамоту. Тому почала тяжко працювати.
Віровідступництво непокоїло жінку. Поцікавилася, запитавши у Страто-на, чи є в цих краях православний храм.
18. Розповідь учнів
Тема розповіді «Історія села Мангуш».
Стратон розповів, що колись у цьому селищі жили греки. Вони в печері заснували Успенську церкву, храм Божої Матері. Над печерею височіє ще й досі велика ікона, яку ніхто ніколи не міг звідти забрати.
Одного дня хлопчик-мусульманин, пасучи отару овець, заблукав. Шукав овечку, яка відбилася від стада. По дорозі випадково натрапив на скелю – храм Божий. Забрав з собою ікону. Вона для нього була реліквією мистецтва, а не святинею. Другого дня ікона чудним способом повернулася на своє місце.
Відтоді люди з усього світу ідуть до Успенської маленької церкви, щоб помолитися.
Вирішила піти туди й Марія.
Натовпом втискалися люди в ущелину. Тривожний неспокій охопив Марію, як перед зустріччю з рідною оселею після довгої розлуки. Дрібно дрижало тіло, судорожно стискала Мальву за руку. Забула про Стратона. Пробиралася вперед поміж людей, щоб побачити чудотворну ікону на скалі: вона єдина може принести їй рятунок. Ось уже побачила вікна печерної церкви, святих отців у ризах, але її, спасительки ще не відшукала очима. Тоді вона звелась на камінь – і побачила.
Це була ікона Божої Матері. Зі скелі на юрбу знедолених людей дивилася вона. Раптом схлипнула Марія, ридання прорвалося крізь горло, вона впала обличчям до землі, застогнала.
І тут пролунав ангельський хор, що заповнив усю долину, весь світ, і народ підхопив пісню різними мовами:
Пресвятая Діво, Матір Божа, блаженна Богородице…
19. Аудіозапис. Прослуховування пісні.
20. Слово вчителя
- Пресвятая Богородице, спаси нас! – лунав крик розпачу у вузькій ущелині. Здавалось, не витримає всемогутній Бог. Впаде небо, здригнуться гори, зійдуть зі скелі дорослі сини святої жінки, стане їх по два біля кожної осиротілої матері, і виведуть вони матерів на ясні зорі, на тихі води, у край веселий.
Пресвятая Богородице,
Спаси нас!
Марія бачила: дочка підростає, хвилювалася, щоб не спізнитися. Та було вже пізно.
Якось Іслам – Гірей, кримський хан, проїжджав мимо селища Мангуш. Він запримітив молоде й дуже вродливе дівча. Воно бавилося в гірській долині. Звідусіль росла трава курай, а ще багато мальвів. Дівчина безжурно рвала квіти, вплітала у своє волосся, весело співала, сміялася. Хан з першого погляду закохався.
Марія заробила чимало грошей. Сьогодні вона була у хана. Упала ниць на коліна, схрестила руки у мольбі. Й Іслам-Гірей дав їй грамоту.
По дорозі мріяла, як буде із дочкою повертатися на Україну. Але вдома її не застала. Мальва стала дружиною кримського хана проти волі матері.
Хоч і як ображалася жінка на дочку, проте вирішила її провідати.
21. Сценка
У чорному і чорна на обличчі, мов тінь людська, підходила Марія до залізної брами зачинених воріт. Зупинив її стражник.
- Куди, стара!
- Я до дочки, - сказала, блукаючи поглядом по землі. – Вона дружина ханська.
- Ти? Мати Мальви-ханим? – здивувався стражник, і тепер підвела на нього очі Марія. Довго дивилася на воїна і вже забула, чого прийшла. Десь вона бачила це біляве обличчя. А очі, очі. Такі до болю знайомі. Боже, це ж Мальвині очі!
Вражена неймовірною здогадкою, підступила Марія, простягнула руки, і зів’яли вони.
- Ти – мати Мальви-ханим? – спитав ще раз Селім, уже м’якше, та все ж з недовірою.
- Так, так… - шепотіла. – А ти, хто ти? – запитувала і слабла. – Хто ти?
- Не годиться воїнові на службі з жінкою розмовляти, - суворо відповів Селім, але не зачиняв воріт, стояв скований безумним поглядом цієї незнайомої жінки. – Добре, - сказав по хвилині, - я доповім кизляру-азі, що до ханим прийшла її мати.
- Хто ти ? – не чуючи його слів, допитувалася Марія. – Ради життя твоєї матері, скажи, хто ти?
- Я не маю матері. У мене не було її… - відповів, і сум хмаринкою промайнув по суворому обличчю воїна.
- Хто ж народив тебе на світ? Чей же мусив хтось тебе на світ народити! – скрикнула Марія, і відступив за ворота збентежений Селім. – Ні, ні! Не зачиняй, благаю! – впала на коліна Марія. – Скажи мені тільки одне: звідки ти прийшов сюди?
Селім підвів її з землі і мовив лагідно-лагідно, як ще ніколи так не говорив:
- Ти хвора розумом, жінко, і йди собі. Не змушуй мене кликати євнухів, щоб вигнали тебе. У тебе, певно, велике горе, ти дітей своїх шукаєш, їх тут нема. Ханим Мальва з Мангуша родом, я називаюся Селім, а моя мати (хартана) – стара циганка Еміне з Салачика. Тут немає твоїх дітей.
- Але ж ти не циган, ти білий! – вчепилася Марія за кільця зачиненої брами.
22. Слово вчителя
Отямилася. Ступала кам’янистею вулицею, приспішувала крок. Ледве прийшла додому. З усмішкою на обличчі зустрів її Стратон.
- Ти чула, Маріє, що діється на Україні? Кажуть, воля воскресає. Новий гетьман на ім’я Богдан Хмельницький виграє бій за боєм у боротьбі з ляхами. Пішли на Україну. Забирай із собою Мальву. Там, Маріє, воля.
- Тут діти мої, Стратоне. Кров моя тут.
- Кажу ж, забирай Мальву, - не розумів.
Марія не чула його слів: думала про Семена та Соломію.
Мальва ж нудилася в палатах. Вона любила степ і роздолля. Тут же приходилося хоч і в коштовностях походжати, але гіркої неволі зазнавати.
Одного дня із вікна своїх покоїв почула Мальва тужливу мамину пісню:
Ой, що ж бо то та за чорний ворон,
Що над морем крякає…
Виглянула у вікно й побачила невідомих мужів. Це були кремезні, широкоплечі чоловіки з довгими чубами, що хвилею звисали з чола й віялися на вітрі.
- Богдан Хмельницький! Богдан Хмельницький! – чула Мальва. – Договір має укласти з кримським ханом, щоб із новою силою вкотре перемогти ляхів.
23. Сценка
- Мамо, я бачила їх, - казала дочка, коли прийшла до матері. – Хто вони, ці люди? Як вгледіла отих кремезних мужів, серце чомусь тяжко заскиміло у грудях. Чому мені душа болить, мамо?
- Бо ті люди з України. А той, що попереду був, сам гетьман Богдан Хмельницький.
- Чому вони так пізно прийшли?
- Ще не пізно, дочко. Утікаймо.
- Я буду, мамо, як Роксолана. Доможуся, щоб ніколи Іслам – Гірей не пішов війною на Україну.
- Ханське слово зрадливе, дочко. Хто знає, що він завтра вчинить. Ти, мов пташка в золотій клітці. Несила українці жити в чотирьох стінах. Широкий степ, небо без меж, вітер з поля – ось наша доля.
- У мене, мамо, інша доля. Ти кажеш іти на Україну? Як мені йти? Я ж зовсім не та, що ті – з-над Дніпра. Я лише затужила по них і чомусь тієї туги позбутися не можу. А сама твоя Мальва, мамо, – татарська, ханська. Побусурманилась я!
- Будь ти проклята, дочко! – голосила Марія в саме небо. – Іди від мене. Не хочу більше бачити зрадницю мого краю. Ніколи не приходь сюди. У мене більше немає дочки, лише… лише… І не доказала Марія.
24. Розповідь учня
Велике ханське військо вирушало в похід. Тисячі вершників-яничарів тягнулися довгою валкою. І у кожного лице було, мов сталь, тверде й непорушне, погляд пильний і безстрашний. Попереду воїнів велично, з почотом, гордовито сидів на коні сам кримський хан.
Марія того не помічала.
Боса, розхристана, у зношеному чорному вбранні, уже стара не по літах жінка доганяла воїнів. Ноги збивала об каміння, кров так і сочилася з ран. Сиве волосся вибивалося з-під хустки, віялося по вітру. До краю збідоване обличчя, змучені очі пильно стежили за кожним воїном, щоб вгледіти того білявого з голубими очима. І тут Марія запримітила його. Вчепилася за стремена Селімового коня й несамовито голосила, благаючи про одне:
- Сину, не зрадь України. Вона в нас одна. Тільки не зрадь. Мати тебе благає. Чуєш?.. Мати…Твоя.
Уже воїни давно зникли за обрієм, а Марія плакала, стогнала, безнадійно тужила, як горлиця.
25. Слово вчителя. Останній епізод твору.
Уже день українці воювали з ляхами. Сили були нерівні. Козаків – горстка, а ворогів – тисячі. Другого дня українцям іще стало важче. Кримський хан зрадив їх, перейшов на сторону ляхів.
Паніка була величезна, а катастрофа поразки козаків стала очевидною.
І тут небо й земля перевернулися в очах Селіма. «Як ти міг, як???» - прокричав він Ісламові-Гіреєві і, на його величезне здивування, перейшов на сторону козаків.
Селім починає убивати таких, як і сам, яничарів. Мужньо тримався він у сідлі. Боже, як безстрашно захищав Україну. Навіть козаки, вгледівши неминучу смерть, рятували своє життя утікаючи. Не тремтіла в Селіма рука, не здригалися ноги, і тінь страху не зачепила його обличчя. Він проривався уперед, у саме пекло, люто нищив ворогів українських. Такої мужньої відваги, такої великої любові ще не бачило козацтво, відколи існувало.
Раптом в очах Семена помутніло. Руки ослабли, тіло похилилося на коня. І впав воїн додолу.
- Мамо, я не зрадив тебе! – останнє, що зміг сказати Селім.
І вперше відчув себе щасливим.
А земля, його земля, українська, з гордістю прийняла у лоно сина свого незрадливого.
26. Питання до учнів
- Про що думав Семен? Послухайте його думки.
27. Аудіозапис
Прослуховування уривка пісні «Дороги іншої не треба, поки зорить Чумацький Шлях».
VI. Підсумки уроку. Оцінювання
VII. Домашнє завдання
Зробити ідейно-художній аналіз твору «Мальви» Романа Іваничука, підготовити повідомлення про яничарів.
You can do it, too! Sign up for free now at https://www.jimdo.com